Страхування воєнних ризиків: як розблоковуються інвестиції

Будь-яка розмова з потенційним інвестором про проєкт в Україні рано чи пізно впирається в одне питання: що буде з активом, якщо в нього прилетить. Поки на це питання немає інституційної відповіді, рішення про великі вкладення відкладаються — незалежно від того, наскільки привабливою є сама бізнес-модель. Саме тому страхування воєнних ризиків перетворилося з нішевої страхової теми на ключову умову інвестиційного відновлення.

Чому класичний ринок тут не працює

Приватне страхування будується на статистиці й диверсифікації: багато незалежних ризиків, невелика ймовірність одночасних збитків. Війна ламає обидва принципи — ризики корельовані, а потенційні збитки можуть бути катастрофічними й одночасними. Тому глобальні перестраховики або виключають воєнні ризики зі стандартних полісів, або пропонують покриття за цінами, які роблять проєкти нерентабельними. Ринок сам собою цю проблему не розв'яже — потрібна участь держав і міжнародних фінансових інституцій, які можуть взяти на себе перший рівень збитку.

Що вже працює

Архітектура, яка складається останніми роками, багаторівнева:

• гарантійні інструменти багатосторонніх агенцій на кшталт MIGA, які покривають політичні та воєнні ризики для іноземних інвесторів;
• програми національних інституцій розвитку партнерських країн, що страхують інвестиції своїх компаній в Україні;
• механізми за участю українських державних структур і донорських коштів для внутрішніх страховиків;
• пілотні комерційні продукти для окремих категорій майна — транспорту, вантажів, складів — де ризик легше оцінити й обмежити.

Найпомітніший прогрес — саме у вантажній і транспортній логістиці: морське страхування коридору стало робочим прецедентом того, як комбінація державних гарантій і приватного капіталу знижує ціну ризику до прийнятної.

Вузькі місця

Перше — масштаб: наявні програми покривають одиниці й десятки проєктів, а для повноцінної відбудови потрібні тисячі. Друге — доступність для малого і середнього бізнесу: великий інвестор може дозволити собі юридичний супровід складної гарантійної угоди, малий — ні. Третє — покриття ризику для банківської застави: поки будівля чи обладнання не можна застрахувати, банк не може взяти їх у заставу за розумною оцінкою, і кредитний канал залишається звуженим. Четверте — дані: страхування потребує статистики влучань, руйнувань і виплат, а систематизація такої інформації лише формується.

Що це означає для економіки

Страхування воєнних ризиків — це не витратна стаття, а мультиплікатор. Кожна гривня гарантійного капіталу розблоковує кратно більший обсяг приватних інвестицій, які без покриття просто не відбулися б. Тому конкуренція за донорські й державні ресурси мала б враховувати цей ефект: механізми розподілу ризику часто ефективніші за пряме фінансування проєктів.

Показовим орієнтиром тут є досвід Ізраїлю, де десятиліттями працює державний механізм компенсації воєнних збитків, фінансований через податкову систему. Він не копіюється напряму — масштаби руйнувань непорівнянні, — але демонструє принцип: коли бізнес заздалегідь знає правила відшкодування, він продовжує інвестувати навіть під ризиком обстрілів. Передбачуваність компенсації важить не менше, ніж її розмір: інвестор може закласти в модель відомий ризик, але не може закласти невідомість.

Висновок

Системи страхування воєнних ризиків не буде «одного дня» — вона збирається поступово, з пілотів, прецедентів і міжнародних програм. Але напрямок правильний: від точкових рішень до інфраструктури, яка робить український актив страхованим, а отже — придатним для застави, інвестиції та довгострокового планування. Швидкість цього процесу сьогодні визначає інвестиційний клімат не менше, ніж податки чи регуляторика.

Теми: #страхування#воєнні ризики#інвестиції

ihorkushnir.org.ua — макроаналітичний журнал.