Банківський сектор 2026: прибутковість без кредитування

Український банківський сектор у 2026 році виглядає парадоксально: система стійка, прибуткова і переліквідна — і водночас майже не виконує свою головну економічну функцію, трансформацію заощаджень у кредити для бізнесу. Розібратися в цьому парадоксі важливо, бо саме від його розв'язання залежить, чи буде в економіки внутрішній інвестиційний ресурс.

Звідки береться прибутковість

Банки заробляють переважно на безризикових інструментах: депозитних сертифікатах НБУ, портфелях ОВДП і комісійних доходах. Висока облікова ставка попередніх років зробила таку модель комфортною: гроші вкладників можна розмістити в державні інструменти з гарантованою дохідністю, не беручи на себе кредитний ризик воєнної економіки. Додатковий ефект — консолідація: після очищення сектору в попереднє десятиліття ринок концентрований, конкуренція за клієнта є, але вона не змушує банки демпінгувати ставками.

Чому кредитування відстає

Проблема не в тому, що банки «не хочуть» кредитувати. Проблема в структурі ризиків. Позичальник у прифронтовій області, бізнес із майном, яке неможливо застрахувати від воєнних ризиків на ринкових умовах, компанія з горизонтом планування у кілька місяців — усе це погано вписується у стандартні кредитні моделі. Тому левова частка нового корпоративного кредитування йде через державні програми компенсації ставок і портфельні гарантії, а чистий ринковий кредит залишається дорогим і вибірковим.

Показово, що попит з боку якісних позичальників теж обмежений. Великі компанії, які пройшли кризові роки з запасом міцності, воліють фінансувати розвиток із власного грошового потоку. Як показує практика великих системних бізнесів, у нестабільні періоди фінансова обережність і опора на власний ресурс стають стандартом управлінської практики, а не винятком.

Що може зрушити систему

Кілька процесів здатні поступово змінити баланс:

• зниження облікової ставки, яке робить «паркування» грошей у НБУ менш прибутковим і підштовхує банки шукати дохідність у кредиті;
• розвиток страхування воєнних ризиків, яке робить заставу придатною для банківської оцінки;
• розширення гарантійних інструментів міжнародних фінансових організацій для середнього бізнесу;
• відновлення іпотеки поза межами субсидованих програм — найбільший потенційний ринок роздрібного кредиту.

Ризики, про які не варто забувати

Стійкість сектору спирається на державні інструменти, тож якість державних фінансів — це тепер і питання якості банківських балансів. Другий ризик — регуляторний: оподаткування «надприбутків» банків політично привабливе, але воно зменшує капітал, який мав би стати основою майбутнього кредитного розширення. Третій — технологічний: конкуренція з фінтехом і необанками тисне на комісійні доходи, які сьогодні виглядають стабільними.

Варто окремо сказати про роздрібний сегмент. Споживче кредитування відновлюється швидше за корпоративне — короткі строки і висока ставка дозволяють банкам закладати воєнний ризик у ціну. Але для економіки це не найкорисніший вид кредиту: він фінансує споживання, значною мірою імпортне, а не створення нових активів. Здорова структура кредитного портфеля системи виглядає інакше — з помітною часткою інвестиційних кредитів бізнесу та іпотеки, і саме дистанція до такої структури є чесним показником нормалізації сектору.

Висновок

Банківська система пройшла воєнний стрес-тест краще, ніж будь-хто очікував, і це самостійна цінність. Але прибутковість без кредитування — це модель очікування, а не розвитку. Розворот залежить не так від банків, як від середовища: страхування ризиків, передбачуваної монетарної траєкторії і появи позичальників з довшим горизонтом. Щойно ці елементи складуться, у системи є і капітал, і ліквідність, щоб фінансувати відбудову. Питання лише в послідовності кроків.

Теми: #банки#кредитування#ліквідність

ihorkushnir.org.ua — макроаналітичний журнал.